У цей день у 1935 році у Брукліні, районі міста Нью-Йорк, народився Пол Ротшильд, майбутній знаменитий продюсер. Він був причетний до створення найкультовіших легенд американського року. Саме він представив світові всю пишність гурту The Doors. Він став продюсером останньої платівки Дженіс Джоплін. Багато в чому завдяки йому на світ з’явилося оригінальне та пізнаване з перших нот звучання гурту Crosby Stills And Nash. Крім того, під його чуйним керівництвом і не менш чуйним слухом розпочинали свою кар’єру такі зірки американського року, як Джонні Мітчелл, Ніл Янг, Тім Баклі, гурти Lovin’ Spoonful, Paul Butterfield Blues Band. Пол Ротшильд увійшов у рок-історію як знакова постать. Про його заслуги свідчить те, що Олівер Стоун запросив його на маленьку роль у свій художній фільм The Doors. Щоправда, роль самого Ротшильда у цьому фільмі зіграв інший актор.
Позитивну енергетику витікав альбом гурту Sweet, названий із зухвало цинічно-самокритичним гумором Sweet Fanny Adams (англійська ідіома, призначена для вираження зверхнього ставлення до чогось). Музика цього альбому, який був випущений цього дня 1974 року, – це, звичайно, компроміс, між невибагливістю розважальної музики та справжнім стовідсотковим хард-роком. Вийшло те, чого до гурту Sweet, не вдавалося нікому.
Цього дня у 1975 році виходить сингл John Lennon з піснею Stand By Me. Першим і головним виконавцем став Бен Е. Кінг, виконавець пісень у стилі соул та ритм-н-блюзу. “Stand by Me” ввібрала в себе і м’якість соулу і динамічність ритм-н-блюзу.
У 1960 Бен Е. Кінг придумав цю мелодію, надихнувшись старим госпелом 1905 року. Доопрацювати пісню йому допомогли відомі автори-піснярі Джеррі Лібер та Майку Столлер. А Джон Леннон подарував пісні друге життя. “Stand by Me” стала однією з найчастіше виконуваних американських пісень XX століття.
Цей день у 1975 році відзначений останнім «живим» виступом John Lennon. Разом із групою з восьми людей у комбінезоні червоного кольору Джон заспівав дві пісні Slippin’ And Slidin та Imagine на шоу присвяченому 30-річчю кар’єри медіамагната сера Лью Грейда (‘Salute To Sir Lew Grade’). Цікаво, що маленький шматочок цього виступу був показаний і на Радянському телебаченні у передачі «Міжнародна панорама». Оскільки концерт проходив у ресторанному інтер’єрі, ведучий програми не втримався і прокоментував ці кадри в тому дусі, що, мовляв, до чого докотилися ідоли західної молоді — змушені виступати по шинках! Втім, можливо, це було сказано для маскування: адже на радянському телебаченні не було прийнято показувати західних рок-зірок, навіть у фрагментарному!
