Цього дня у 1970 році виходить другий сольний альбом Рода Стюарта. Його назва Gasoline Alley відсилала до дуже популярного в Америці комікса про середніх громадян, які живуть звичайним життям, занурених у щоденні турботи. Ці турботи та суєта – їх головні пригоди. Рід Стюарт своїм зображенням на розвороті альбому, де він у червоних богемних штанах сидить прямо на асфальті, наче натякав: я звичайний хлопець, такий же, як ви, і всі події в моєму житті крутяться навколо найзвичайніших речей. Не треба робити з мене рок-зірку. Але саме такий хід працював на імідж простецького хлопця, улюбленця дівчат та добропорядних сусідів, що й зробило із Рода Стюарта зірку міжнародного розряду.
У гурту Led Zeppelin одна з найвідоміших пісень так і називається «Пісня іммігранта» (Immigrant Song). Цього дня у 1970 році гурт виступав у Рейк’явіку. Віддаленість острова Ісландія та його холодні краєвиди так вразили Роберта Планта, що він, очевидно, до болю відчув те, як могли б почуватися вікінги в цих неласкових краях. Він написав текст, у якому йшлося про якихось гордих, але мудрих воїнів, які з’явилися на чужі землі з миротворчою метою і, природно, зазнали маси негараздів. Напружений вокал Планта якнайкраще відбив емоційно-психологічний стан цих «іммігрантів».
Цього дня 1973 року виходить альбом Джорджа Харрісона, який називався ‘Living In Material World’. Харрісон у цьому альбомі виступив як популяризатор екзотичної для слуху європейця традиційної музики півострова Індостан. Харрісон спробував гібридизувати звичний рок-н-рол із індійською пентатонікою. Не можна сказати, що йому це вдалося повною мірою, але все ж таки альбом ‘Living In Material World’ і зараз звучить надзвичайно цікаво.
Цього дня 1979 року виходить подвійний альбом гурту Queen під назвою ‘Live Killers’. Це був «концертний» альбом, що був варіантом ідеального концерту гурту, оскільки складався із записів, зроблених на 16 різних європейських виступах Queen. Звичайно, для надання звучання блиску було зроблено студійне доопрацювання. Але все одно альбом звучить настільки жваво, наскільки це можливо. Самим музикантам, особливо Роджеру Тейлору, слухати себе з боку не дуже сподобалося: одна справа – повноцінний запис у студії, зовсім інша – концертне виконання. Тим не менш, фірма EMI, що випускає, наполягала на випуску «живого» альбому, бачачи в цьому єдиний засіб боротьби з піратами, що наповнили підпільний ринок неякісними записами концертних виступів Queen.
