Життя за залізною завісою викликає різноманітні асоціації – з порожніми полицями в магазинах, нескінченними чергами, зловісними диктаторами – але аж ніяк не з гуртом The Rolling Stones.
Уявіть, що ви – керівник комуністичної партії і прагнете ізолювати свій народ від впливу західної цивілізації, що розкладає. Чи стали б ви запрошувати сумнівну рок-групу – не лише залучену до скандалів із сексом та наркотиками, а й готову втручатися у політику – виступити у столиці вашої країни? Чи не найочевидніший вчинок, правда? Як же тоді сталося, що у 1967 році, у розпал холодної війни, Мік, Кіт, Браян, Білл та Чарлі приїхали до Польщі і виступили у Варшаві, у величезній залі, де зазвичай проводилися з’їзди комуністичної партії?
Простої відповіді на це питання не існує, оскільки ця подія обросла численними міфами.
В 1967 році The Rolling Stones відправилися в промо-тур свого альбому Between The Buttons. Музикантам, які прославилися порушниками всіх законів, правил, кордонів і традицій, спало на думку дати концерт у Москві і стати найскандальнішою відомою рок-групою, що зіграла по той бік залізної завіси. Було навіть досягнуто якихось попередніх домовленостей, але в результаті влада дозволу не дала. У гастрольному графіку утворилася чотириденна перерва, і менеджери The Rolling Stones розпочали роботу з перенесення виступу в якесь інше місце.
Тим часом, кількома місяцями раніше у Польщі двох молодих перспективних журналістів Польського радіо було запрошено на «аудієнцію» з Владиславом Якубовським, заступником директора Pagart – польського концертного агентства. Чим був тоді Pagart? Один з тих журналістів Войцех Манн написав про це:
Pagart був всемогутньою, всесильною установою та справжнім монополістом. Без Pagart ніхто не міг поїхати на гастролі за кордон. Так само жоден закордонний виконавець не міг виступати в Польщі без його участі.
Справді, всі шляхи для польських музикантів усередині країни та за її межами проходили через Pagart.
Манн описав причини, через які його запросили на зустріч з Якубовським:
Директор Якубовський подивився на нас крізь свої масивні окуляри з товстим склом і запитав: “Молоді люди, напишіть мені, кого б ви хотіли, щоб я запросив до Польщі”. Я, не замислюючись, почав список з The Beatles, і продовжив іншими нашими кумирами: The Rolling Stones, The Animals, The Hollies, Gerry і The Pacemakers, Лулу і Біллі Дж. Крамер. Якубовський глянув на наші каракулі і сховав лист у ящик столу. На цьому аудієнція закінчилася.
Заступник директора Владислав Якубовський був надто суперечливою особистістю. З одного боку – керівник недієздатного та корумпованого агентства Pagart, з іншого – єдина людина, яка мала достатньо бажання та зв’язків, щоб хоча б обговорювати можливість запрошення зірок світової естради. Незважаючи на те, що список Манна здавався абсолютно нереальним (зокрема самому Манну), зрештою Якубовському вдалося запросити всіх виконавців, за винятком хіба Тhe Beatles. Вражає, навіть якщо припустити, що іноді йому просто щастило.
Незважаючи на те, що затія з концертом The Rolling Stones у Москві врешті-решт провалилася, гурт не відмовився від наміру зіграти в одній із країн Східного блоку. Білл Уайман писав у своєму щоденнику, що у 1967 році виступ декадентської західної групи в якійсь із країн Східного блоку здавався абсолютно нереальним. Більше того, він стверджував, що ідея належала виключно самим музикантам, що гонорар, який запропонували польські організатори, був нікчемним, і єдине, що вабило музикантів за завісу, були чутки про їхню величезну андеграундну популярність і «бажання зруйнувати кордони між Сходом і Заходом». , за багато років до гласності.
Якубовському якимось чином вдалося вибити дозвіл на проведення шоу у Варшаві. Як він цього досяг? Чиєю підтримкою йому довелося заручитись? Чи розумів він, з ким має справу? Чому підтримав ідею, враховуючи, що гурт уже був сумно відомий провокуванням заворушень, підпалом концертних залів та постійними скандалами? Чи був він упевнений у собі лише тому, що концерти Тhe Animals та Hollies, раніше організовані агенцією, пройшли гладко, без серйозних подій?
Єдине, що ми знаємо напевно, це те, що він не міг не чути про заподіяння збитків гуртом The Rolling Stones найзнаменитішому мюзик-холу Парижа «Олімпія». Якубовський був близьким другом Бруно Кокатрікса, його директора. Інші питання так і залишаться без відповіді назавжди, оскільки Якубовський помер у 1992 році у віці 73 років, не залишивши жодних записів про цю історію.
Проте на початку квітня 1967 року здивовані жителі Варшави зупинялися біля афіш, які анонсували концерт The Rolling Stones.
Веслав Вайс, музичний журналіст, розповів про це в інтерв’ю польському радіо:
За два тижні до концерту ми з друзями йшли в басейн і помітили на стовпі невелику афішу, дуже коротку: The Rolling Stones, Зал конгресів, 13 квітня 1967 року. Це було на початку квітня, і оскільки плакат був дуже маленьким і непоказним, ми подумали, що це чийсь першоквітневий жарт.
Але це був не жарт. Войцех Манн так написав про глибину ідеологічної прірви між культурною політикою комуністичного режиму та запланованим шоу The Rolling Stones:
Масштаб цієї події для Польщі, яка тоді була під керівництвом Гомулки, у наш час важко переоцінити. Це ніби сьогодні прибульці з іншої галактики приземлилися на центральній площі Варшави і оголосили, що місто обрано стати столицею Всесвіту.
Насправді інопланетяни справді висадилися – 12 квітня The Rolling Stones прибули до Варшави. Не можна сказати, що Білл Уайман полюбив Варшаву з першого погляду. Він розповідав, що аеропорт схожий на армійські казарми, і описував місто як «похмуре, сіре і переважно депресивне». Крім того, у нього було відчуття, що вони перебувають під ковпаком секретної служби і що спроба музикантів погуляти Варшавою була припинена агентами.
Тим часом, 13 квітня величезний натовп почав збиратися навколо Зали конгресів. Тисячі людей хотіли придбати квитки, але левова частка їх вже була безкоштовно розподілена між членами комуністичної партії та їхніми сім’ями. Проте маса людей прийшла до дверей концертного залу, розраховуючи на щасливий випадок.
Музиканти гурту їхали з готелю «Європейський» до місця проведення концерту у супроводі численних нарядів міліції, з чого ясно, що в день шоу режим все ж таки усвідомив ризик, пов’язаний із присутністю гурту. Справді, хвилювання перед Залом конгресів насторожували. Справа була не лише в тому, що у продажу практично не було квитків, а й у тому, що кілька аферистів продавали фальшиві квитки за великі гроші. Ошукані кинулися шукати шахраїв.
Преса повідомляла:
Незважаючи на додаткове посилення варшавської міліції, ситуація ставала все більш напруженою. У натовпі підлітків, які відчайдушно намагалися потрапити до концертної зали без квитків, виникли бійки. Для наведення порядку міліція була змушена застосувати кийки.
Зрештою, через всю цю плутанину Зала конгресів, розрахована на близько 2700 місць, була катастрофічно переповнена. Люди стояли в проходах, між рядами, ютиилися на балконах. Міліції вдалося відтіснити натовп назад, залишаючи перші ряди лише членам комуністичної партії. Зрештою концерт розпочався.
Том Кілок, водій групи та спеціаліст з ремонту апаратури, згадує:
Я подивився вниз і все, що я побачив, це ряди чоловіків, жінок і дітей, одягнених у сіре, що сидять, заткнувши вуха.
Тим часом із глибини зали справжні фанати почали протискатися вперед, влаштовуючи шалені танці та розмахуючи над головою куртками. Захоплений рев був настільки гучним, що майже вдалося перекрити оглушливу музику. Попри всі зусилля міліції ситуація виходила з-під контролю. Кіт Річардс, невдоволений тим, що передні ряди байдуже сидять під захистом міліції, прокричав у мікрофон:
Гей ви, купа дурнів! Провалюйте звідси і пропустіть цих виродків ззаду вперед!.
Якоїсь миті Джаггер пожував і виплюнув букет маленьких квітів, кинутих на сцену фанатом. Він постійно робив непристойні жести у бік міліцейського оточення і глядачів, що заткнули вуха, з першого ряду. Поведінка Міка була нечуваною для того часу, але вона несла почуття свободи, яке ще більше розпалило натовп.
Якщо ситуацію в залі можна було назвати складною, то зовні вона перетворилася на безперервні сутички між натовпом і міліцією. У міліцейській державі, де вандалізм жорстоко припинявся, люди почали кидатися предметами, трощили автомобілі, розбивали вікна та вуличні ліхтарі. Міліціонери взяли на допомогу собак, озброїлися водяними гарматами та сльозогінним газом, після чого почали жорстоко розганяти демонстрантів.
Залишаючи Зал конгресів, The Rolling Stones побачили, що відбувається попереду, і, як писав у своєму щоденнику Білл Вайман, вирішили щось зробити. Басист гурту стверджує: їм стало настільки не по собі, що одразу після повернення в готель вони замовили мікроавтобус, взяли кілька коробок своїх альбомів та їздили містом, кидаючи з вікон платівки щоразу, коли зустрічали групу молоді. У такий спосіб музиканти роздали понад 100 штук.
Насправді це відбувалося не зовсім так (навіть прес-аташе гурту висуває іншу версію), але схоже, музиканти були справді вражені подією. Вайман каже, що, залишаючи Польщу, вони чудово розуміли: їхня пригода стала величезним культурним проривом, за який вони відчували гордість і задоволення, але водночас були вражені тим, як держава може придушувати людську волю.
Комуністична преса не приділила особливої уваги концерту, здебільшого повідомляючи про заворушення за межами зали. На наступний день газета «Варшавський кур’єр» надрукувала статтю під назвою Вчора у Варшаві був ураган? Ні, це були The Rolling Stones!
14 квітня The Rolling Stones виїхали з готелю «Європейський» і відбули до Цюріха, де мали грати наступний концерт.
Чи ми колись отримаємо відповідь на питання, чому комуністична польська влада дозволила The Rolling Stones виступити з концертом у Варшаві. Навіть якщо заступник директора агентства Pagart Якубовський настільки мало розбирався в рок-н-ролі, наскільки добре – у класичній музиці, все ж таки здається абсолютно неймовірним, щоб уже на ранній стадії переговорів його не попередили про сумнозвісну схильність групи до ексцентричних витівок. Він мав досить знайомих у музичному бізнесі за кордоном.
Однак із документів та спогадів людей, які брали участь в організації виступу, не видно, щоб якась із сторін договору була сильно здивована. Група знала, на що йшла і, мабуть, робила це виключно з метою піару. Це було дуже в стилі стратегії, прийнятої їх прес-аташе Ле Перреном для створення іміджу шокуючої, агресивної, непередбачуваної та вільної групи. З іншого боку, комуністичний режим, напевно, планував використати цей концерт у своїх цілях. Гжегож Васовський пояснив це так:
Влада, незважаючи на всю їх тупість, знала, що якщо вони не можуть надати своїм громадянам свободу, вони як мінімум повинні запропонувати їм щось натомість, тобто «видовища».
Дозволивши скандальній групі зіграти у столиці, вони отримували відмінний контраргумент проти тих, хто виступав за скасування цензури та лібералізацію культурної політики. Зрештою, протягом багатьох років комуністичного режиму Польща була єдиною країною, яка дозволила ролінгам виступити, створюючи ілюзію того, що вона більш відкрита за інших. До того ж, мабуть, вони вважали, що зможуть контролювати ситуацію.
Ця кричуща недооцінка сили рок-н-ролу призвела до бунту, що тривав півдня, і принесла більше шкоди, ніж користі для комуністичної пропаганди. Радянські представники, які були присутні на концерті, назавжди заборонили гастролі The Rolling Stones в СРСР і опублікували заяву, яка перешкоджає іншим країнам Східного блоку запрошувати їх.
The Rolling Stones повернулися до Польщі вже після падіння комунізму (1998 року), і з тих пір виступали там тричі. Проте саме концерт 1967 року назавжди залишився у серцях польських фанатів.
