Вийшла автобіографія Ронні Джеймса Діо Rainbow in the Dark: The Autobiography. Над мемуарами музикант працював аж до своєї смерті 16 травня 2010 року від раку шлунка, а завершив книгу його друг та співавтор – музичний журналіст Мік Волл. Згідно з прес-релізом видавництва, цей важкий том у твердій обкладинці «є відвертою та гумористичною розповіддю про життя і творчість легендарного рокера. На читачів чекають «оповідання про дорослішання, чудові історії про надмірність і відверті спогади про те, що насправді відбувалося за лаштунками, в готелі, в студії та вдома за зачиненими дверима далеко від дороги».
Публікуємо переклад уривку з книги з журналу Metal Hammer, в якому музикант ділиться своїми спогадами про те, як записувався альбом Black Sabbath “Mob Rules” 1981 року. 4 листопада виповнилося 40 років із моменту виходу цієї платівки.
Ронні Джеймс Діо опинився на роздоріжжі, коли 1980-ті почали набирати обертів. Залишивши Rainbow в 1979 році, у пошуках нових виступів, він зіткнувся з Тоні Айоммі в барі Rainbow на Sunset Strip і був запрошений приєднатися до Black Sabbath замість звільненого того ж року Ozzy Osbourne.
Хоча спочатку творче партнерство здавалося ідеальним і в 1980 році призвело до виходу класичного альбому Sabbath Heaven And Hell, на той час, коли настав час записувати наступний студійний альбом “Mob Rules”, фортеця цієї спілки почала давати тріщини.
У цьому уривку зі своєї посмертної автобіографії Діо ділиться секретами того, в якій атмосфері насправді створювався другий альбом Sabbath за його участю.
Одна моя мрія, яка справді збулася — коли у жовтні Sabbath виступили у нью-йоркському Медісон-сквер-гарден. Я представляв цей момент цілих двадцять років і ще кілька своїх попередніх життів, коли проходив повз будівлю Гарден, дивився на ті імена, що красувалися на афіші, і фантазував про те, що колись побачу там і своє ім’я. Хоча моє власне ім’я там за фактом так і не з’явилося, але назва моєї групи так.
Прийшло 19 900 осіб, і за версією Billboard шоу було названо найкасовішим концертом у США за тиждень. Нарешті мені вдалося заспівати в Медісон-сквер-гарден. Сам концерт не вийшов ідеальним. Я пам’ятаю, як скандалив за лаштунками з менеджером Сенді Перлманом, але все це було забуто, коли я опинився на сцені. Для мене це був дуже важливий момент.
Було також чудово бути з Sabbath під час їхнього першого турне Японією. У складі Rainbow я звик до того, що ми виступали у токійському залі Будокан для 15 тисяч людей. З Sabbath ми грали в ряді невеликих клубів у Токіо, Кіото та Осаці. Потім ми відіграли тижневу серію концертів у таких самих невеликих залах у Сіднеї.
Незабаром після цього ми звільнили Сенді, і я взяв на себе роль менеджера, поки тур не закінчився. Приблизно в цей час я заробив собі репутацію лідера, який активно розпоряджається своїм авторитетом. Це правда, я став набагато наполегливішим. Мені треба було бути таким. Коли я приєднався до Sabbath, гурт був кораблем-примарою. Їм відчайдушно потрібен був капітан, і я був більш ніж щасливий взяти на себе цю відповідальність, перш ніж усвідомив, наскільки серйозними є деякі з їхніх проблем і наскільки непоправними виявляться деякі з них.
Тим часом, нам потрібно було записувати другий альбом. Над першим альбомом ми з Тоні працювали у звичайній кімнаті з маленькими підсилювачами. А під час підготовки матеріалу цього альбому був зовсім інший підхід. Ми найняли студію, викручували гучність на апаратурі, якнайголосніше, і руйнували все на своєму шляху. Це створювало зовсім інше ставлення.
Тепер у творчий процес був залучений Гізер, і це неминуче вплинуло на творчий зв’язок, який був у нас із Тоні, оскільки ми любили працювати поодинці. Стало очевидно, що Гізер знову захотів брати участь у творі текстів. Протягом усієї ери Оззі, хоч Оззі вигадував свої власні вокальні мелодії, Гізер майже завжди писав тексти. Достатньо переглянути тексти таких класичних речей Sabbath, як War Pigs або Children Of The Grave, щоб оцінити, наскільки хороший Гізер, але я сам написав усі тексти для альбому Heaven And Hell і завжди до цього писав слова для пісень самостійно . Мені ніколи не був потрібний співавтор. Мені він і тепер не потрібний. Гізер і я були друзями, але саме на цих умовах я і прийшов із Тоні в Sabbath: я надаю свій голос, відповідаю за мелодії вокальних партій та тексти. Це посіяло розбрат між нами. Зрештою, ми подолали цей конфлікт, але на той момент це була проблема, яка вперто відмовлялася вирішуватись.
Тоні вдав, що не помітив жодних змін. Він знав Гізера і працював з ним протягом усієї своєї кар’єри; у них явно був набагато глибший зв’язок. Це не мало значення, коли ми тільки почали складати разом. І хоча ми, як і раніше, добре працювали разом, я відчував, що Тоні віддаляється від мене спочатку трохи, а потім все більше і більше.
Претензії Тоні стосувалися мого сольного контракту, який я нещодавно підписав. Після успіху альбому Heaven And Hell група змогла укласти більш вигідний контракт з нашими звукозаписними компаніями – Warner Bros в Америці та Polygram в Європі. Угода, яку вони підготували, включала пропозицію про сольний контракт для мене. Це була невелика фінансова нагода, ніхто навіть не обговорював спроби перетворити мене на сольну зірку. Але вона була дуже вигідна для мене, тому що давала мені дозвіл записати свій власний альбом у якийсь момент у майбутньому, десь у проміжку між зобов’язаннями щодо Sabbath. Моєю першою думкою було записати альбом з усіма моїми друзями, такими як Керрі Лівгрен із Канзасу, хлопцями з Elf Девідом Стоуном, Скунсом Бакстером та іншими музикантами, з якими я джемував ще до того, як зустрів Тоні. Колись у мене міг статися такий веселий альбом. Тоні цього не розумів. Я думаю, що він вважав, що ця пропозиція про сольний альбом посіє чвари, і він здавався мені дуже незадоволеним.
Перший трек, який ми записали, був The Mob Rules, що в результаті стало і назвою для всього альбому. Ми з Тоні придумали цю одну з найкращих наших пісень у колишньому заміському маєтку Джона Леннона, в Тіттенхерст-парку, неподалік Аскота: знаменитому білому будинку, в якому Джон і Йко записував альбом і знімав кліп «Imagine». Ми джемували там, обмірковуючи ідеї для треку, який нас запросили зробити для саундтреку до мультфільму «Heavy Metal» з Джоном Кенді у головній ролі. Фільм мав стати бомбою, але трек вийшов гарячішим, ніж дуло пістолета.
Решту альбому ми доробили у студії Record Plant у Лос-Анджелесі. Мартін [Берч] знову займався продюсуванням. Більшість музики була сповнена енергії, але ми не могли позбутися враження, що це надто явне повторення ідей з «Heaven And Hell», і що нам потрібно більше намагатися, щоб витримати це порівняння. Я визнаю, що Turn Up The Night вийшла несвідомою спробою записати другу частину Neon Knights. Трек “Voodoo” був задуманий як аналог “Children Of The Sea”. Але найкращою піснею був “Sign Of The Southern Cross”, який для мене став одним з найкращим з того, що ми зробили разом з “Sabbath”, можливо, навіть краще за ті речі, що були на “Heaven and Hell”.
Коли в листопаді 1981 року альбом вийшов, він не зміг повторити успіх свого попередника, посівши 12 місце у Великій Британії, але знову потрапивши до топ-30 в Америці. Відгуки були неоднозначними. Ті, кому він сподобався, справді полюбили його. Ті, хто його не розумів, просто знизували плечима. Для мене ж він залишається одним із найкращих альбомів, над якими я коли-небудь працював. Відновивши гастролі, Sabbath мали такий самий попит, як і раніше. Ми відіграли ще одне шоу в Медісон-сквер-гарден і продали всі квитки на Арені та Форумі у Лос-Анджелесі. Ми були в турі з листопада 1980 по серпень 1981 року, в основному по Америці. Ми були в ударі. До кінця, однак, я відчув, що ми котимося не в тому напрямку і навіть можемо розбитися.
Я відчував, як зростала моя відчуженість від Тоні та Гізера. Мені подобалося час від часу курити траву і випити пива, але я не вживав кокаїн, і я не мав часу на сильні наркотики. Ми з Тоні ладнали, коли грали разом або складали разом, але в плані дозвілля та спілкування поза студією ми тепер вкрай віддалилися. Тепер моїм найкращим другом став Вінні [Еппіс, барабанщик]. Він був із Брукліна. Ми обидва були нью-йоркці. Нам подобалося багато однакових страв. До кінця туру після виступу ми з Вінні виїжджали однією машиною, а Гізер і Тоні — іншою.