Вранці 4 жовтня 1970 Дженіс Джоплін не з’явилася в Sunset Sound Studios, де йшла робота над альбомом. Після того, як стало зрозуміло, що і на телефонні дзвінки вона не відповідає, Пол Ротшильд, який мучиться поганим передчуттям, направив одного з помічників у номер 105 готелю «Лендмарк Мотор» (Франклін-авеню, 7047). Спроби розбудити постоялицю стукотом у двері не мали успіху. Був викликаний службовець із службовим ключем. Дженіс лежала між ліжком та нічним столиком у короткій нічній сорочці. Губи її були у крові. Коли тіло перевернули, виявилося, що в неї розбитий ніс. У кулаку вона стискала гроші: 4,50 дол. Пізніше у книзі спогадів Лора Джоплін за розповідями друзів та газетних репортажах відновила картину останніх годин своєї сестри: «Дженіс сіла на ліжко, на ній були блуза та трусики. Вона поклала сигарети на журнальний столик і, ще стискаючи здачу в руці, повалилася вперед. Падаючи, вона розбила губу об куток. Її тіло так і залишилося між столиком та ліжком…»
Незважаючи на те, що розтин виявив велику кількість опіатів у її організмі, під час першого обшуку в її номері готелю наркотиків не було знайдено. Більше того, багатьом здався дивним той факт, що поліція, що прибула на місце події, застала прибрану кімнату, без слідів безладу. Виникло припущення, що хтось, що перебував у кімнаті з Джоплін, знищив докази та втік. Інша дивина полягала в тому, що смерть, як було встановлено, настала близько десяти хвилин після ін’єкції. Таке могло статися лише, якби Джоплін ввела собі наркотик підшкірно, але відомо, що цього вона ніколи не робила, прагнучи якнайшвидшої реакції. Все це спричинило чутки про можливе вбивство.
Деякий час широко обговорювалася версія про самогубство; страхова компанія з цієї причини спочатку відмовлялася виплатити гроші сім’ї покійної. Поступово з’ясувалося, що версія має лише один активний прихильник — Кріс Крістофферсон (згодом його точку зору підтримала Майра Фрідман). Сем Ендрю не вважав таку можливість правдоподібною: за його словами, Дженіс «була дуже задоволена тим, як йшли справи із записом нового альбому, знала, що він вийде чудовим, чудово ладнала з музикантами…». Ендрю вважав, що вона, «швидше за все, просто отримала виключно сильний, очищений героїн… адже відомо, що того вікенду в Лос-Анджелесі було кілька смертельних передозувань». Тієї ж точки зору дотримувалась Лора Джоплін, яка стверджувала: дилер на ім’я Джордж, у якого Дженіс купувала продукт, завжди заздалегідь тестував останній у місцевого фармацевта. Того фатального вечора фармацевта на місці не виявилося, і Джоплін отримала героїн майже в 10 разів сильніший за звичайний. «Я вважаю її смерть страшною помилкою. Вона не мала ні депресії, ні фрустрацій. Вона будувала плани і з надією дивилася на майбутнє. Вона навіть зробила собі нарешті зачіску! – Згадувала Лора Джоплін.
Сем Ендрю вважав, що Дженіс стала жертвою нестримної пристрасті до наркотиків. Тім Аппело (1992 року) висловив іншу думку: він писав, що занапастила Джоплін не так жадоба насолод, скільки трудоголізм. “Лише героїн дозволяв їй наступного дня зберігати свіжість, а це для неї було головне”, – писав він.
Як зазначав згодом журнал Newsweek, смерть Джоплін могла здатися жорстоким жартом долі, адже сталася вона в той момент, коли колись безладне життя співачки почало налагоджуватися: вона збиралася заміж (за Сета Моргана), протягом п’яти місяців не вживала героїну. Однак відомо, що Джоплін, як і раніше, почувала себе самотньою; У ніч її загибелі Морган розважався в більярдному стрип-клубі в Сан-Франциско. Новонабуте благополуччя Джоплін було здається, вона не раз зізнавалася друзям, що нещаслива. “Краще мені не стає, мабуть, я знову сяду на голку”, – зізнавалася вона Крісу Крістофферсону. Припускаючи, що смерть Джоплін стала результатом нещасного випадку, біограф Майра Фрідман вважає, що слово «випадок» тут слід розуміти лише в найзагальнішому його сенсі і що тут мало місце «неусвідомлене самогубство».
Реакція преси.
Відразу після смерті Дженіс Джоплін журнал Rolling Stone присвятив її пам’яті спеціальний випуск. «Вона обрала для загибелі найкращий час. Є люди, які здатні жити тільки на зльоті, і Дженіс була саме такою дівчинкою-ракетою… Якщо припустити, що людина має можливість розписувати сценарій свого життя, то, я б сказав, у неї вийшов хороший сценарій, з правильним кінцем», – писав гітарист Grateful Dead Джері Гарсія.
Дж. Маркс, рецензент New York Times, після виходу альбому Pearl написав: Дженіс Джоплін повернула новому поколінню старий символ, ставши остаточним втіленням нашого відчуття трагедії; поняттям, яким можна виміряти рівень болю. Ми обрали її роль типового лузера, і вона охоче і точно вписалася у ній. Вона жодного разу не розчарувала нас — ні в трагічності своєї смерті, ні в іронічному блиску свого останнього альбому, названого «Перлина», — під цією прізвисько знали її деякі близькі їй люди. Але для мене в заголовку альбому проглядається інший сенс. Постійне хворобливе роздратування – ось що народжує перли, цю хворобу устриці. Гюстав Флобер говорив, що художник – хвороба суспільства. Дженіс була хворобою гігантської американської самотності. Вона — справжня перлина.
Останки Джоплін були кремовані на цвинтарі Меморіального парку у Вествуд-Віллідж, штат Каліфорнія. Її порох був розсіяний над водами Тихого океану вздовж каліфорнійського узбережжя. Останніми записами співачки стали «Mercedes Benz» та аудіопоздоровлення Джону Леннону з днем народження від 1 жовтня, яке, як він пізніше говорив Діку Каветту, було доставлено до нього на квартиру до Нью-Йорка вже після її смерті.
Звістка про смерть Дженіс Джоплін стала для всіх, хто брав участь у роботі над платівкою, страшним ударом. Альбом був майже завершений, і Ротшильд став перед дилемою: довести роботу до кінця самостійно або видати платівку як незакінчений документ. Клайв Девіс довірив продюсеру право остаточне рішення. Той зрештою вирішив закінчити альбом, цю свою роботу присвятивши пам’яті співачки. «Це був безкорисливий, емоційно висушуючий працю. Але я вдячний долі за те, що ми вирішили завершити альбом. Я дуже пишаюся цією платівкою», — казав він. Пісню Ніка Гравенітеса “Buried Alive In The Blues”, до якої Джоплін так і не встигла записати вокальну партію, було вирішено включити в альбом інструментальним треком.
Випущений у лютому 1971 року Pearl, на думку більшості критиків, став найбільш збалансованою та органічною роботою Дженіс Джоплін. Він відбив її зрослу вокальну майстерність, поєднавши у вигострених аранжуваннях колишню емоційність і ефективну стриманість. “Перед нами постає нова, досконала Дженіс, в умінні ідеально зіставити крайності, що нагадує кращих джазових співачок”, – писав Дж. Маркс. Критик New York Times відзначав і майстерність The Full Tilt Boogie Band, гурту, який не зловживає сольними партіями, але складається з вокалісткою в гармонійному звуковому симбіозі.
«Уявивши перед слухачем зовсім іншою виконавицею, Джоплін «повністю змінила вокальний стиль… — можливо тому, що почала працювати з гарним гуртом, але ще й тому, що сама вона змінилася, подорослішала», — писав The American Record Guide. Журнал Time також зазначав, що Джоплін вперше виявила тут здатність взяти свій вокал під контроль, досягла ідеальної збалансованості елементів, наситила роботу численними нюансами. «Pearl — не просто її найкращий альбом, а й найкращий альбом, який будь-коли записувався білою виконавицею блюзу», — стверджував рецензент журналу Вільям Бендер.
27 лютого 1971 року альбом очолив Billboard 200 та протримався на вершині 9 тижнів. Звідси вийшов і єдиний чарт-топер Дженіс Джоплін у Billboard Hot 100 — композиція Кріса Крістофферсона «Me and Bobby McGee». “Mercedes Benz”, яку співачка написала спільно з поетом-битником Майклом Маклюром, і акустична версія “Me and Bobby McGee” (дві пісні, які, як пише Макдермотт, “прочинили перед нами нову – вразливу і тендітну Дженіс Джоплін”) були згодом включені до збірки “Janis”.
