Британська радіостанція Radio Caroline була заснована в 1964 Роном О`Рейлі. Заборонена всіма державами спочатку, ця станція вважалася піратською.
Мовлення Radio Caroline почалося після того, як до Лондона прибув син багатого та відомого ірландського бізнесмена Ронан О’Рейлі. Хоча в Лондон він прибув на судні, переповненому емігрантами, ніхто навіть на той час не зважився б назвати його таким, що його потребує. У себе на батьківщині, біля підніжжя зелених пагорбів О’Рейлі залишив розкішну віллу, а в її гаражі кілька спортивних машин. Банківський рахунок батька дозволяв йому вести життя денді. Багато хто пишуть про те, що О’Рейлі володів неабиякими якостями, які й допомогли йому в досить короткі терміни розвинути свій бізнес практично з нуля. Маючи намір взяти участь у зйомках фільму, він завжди тяжів до музичної сфери, розвиваючи молоді андерграундні музичні гурти як менеджер. Його бентежило лише те, що ніхто не збирався записувати ці групи та надавати їм ефірний час.
Тоді він створив свій звукозаписний лейбл, а потім купив голландську пором і перегнав його в Харідж. Спостерігаючи за європейськими піратськими радіостанціями, він зрозумів, що передача різних шлягерів упереміж із рекламою популярних тоді продуктів — це чудовий спосіб заробітку. Оборот від торгівлі таким «ефемерним товаром» становить, наприклад, американські телевізійні компанії — два мільярди триста мільйонів доларів на рік. Не меншу вигоду від реклами отримують і фірми-виробники. Вже за два роки мовлення Radio Caroline О’Рейлі зміг покласти на свій рахунок мільйон. Радіо студії були побудовані на верхніх палубах за корабельними мостами. У трюмі були генератори змінного струму, підключені до двох десятикіловатних середньохвильових (AM) передавачів. Об’єднана потужність цих передавачів подавалася у високу повітряну вежу поблизу носової частини судна. Caroline відкрилася на поромі судна, яке відійшло від берегів Британії на кілька десятків кілометрів у нейтральні води та розпочало мовлення з пісні The Beatles «Can’t buy me love». Воно набрало аудиторію у 7 мільйонів слухачів уже за три тижні.
Назва радіостанції народилася під час поїздки Ронана О’Рейлі до США, де на обкладинці журналу Life він побачив фотографію Керолайн Кеннеді, дочки президента Кеннеді. На цій фотографії Керолайн грала в Овальній кімнаті Білого дому та всім своїм виглядом руйнувала серйозний імідж американського уряду. Тоді Ронан зрозумів, що це саме те зображення, яке потрібне його станції і назвав її Radio Caroline.
У неділю 1964 року радіостанція розпочала своє мовлення, монополія ВВС була зруйнована, а радіомовлення змінилося назавжди. Якщо слухати старі записи Caroline, то може здатися, що вони звучать дуже незграбно і дилетантською, але для населення, яке втомилося звичного формату радіо, це було чимось незвичайним. Цілий день тут грала поп-музика, не було жодних довгих промов, жодних лекцій, жодних порад садівникам або кулінарних програм. До осені 1964 року у Caroline було більше слухачів, ніж у трьох мереж BBC разом узятих.
З того дня, як Caroline з’явилася в ефірі, уряд Великобританії постійно загрожував їм закриттям станції, але жодних серйозних заходів не було вжито. Закон, який забороняв приватні рекламні передачі в ефірі, не був для ірландця непереборним бар’єром, за три милі від берегів Англії, в нейтральних водах цей закон втрачав свою силу. Все, що змогли зробити у відповідь владі, — це оголосити корабель іноземною територією; однак, новий статут лише продовжував процес заповнення паперів, коли Caroline заходила в порти для поповнення запасів провізії. У квітні 1964 року з колишнього каботажного судна, яке стало на якір, почало мовлення радіо «Mi Amigo». Обидві станції працювали незалежно одна від одної протягом кількох місяців, але прибуток згодом був об’єднаний. «Radio Caroline» переїхало на якірну стоянку в Ремсі на острові Мен і почало мовити під назвою «Radio Caroline North», тоді як «Mi Amigo» було перейменовано на «Radio Caroline South». Разом вони покривали мовленням усю Великобританію, Ірландію та північну частину Європи.
Колосальна кількість людей була слухачами Radio Caroline, тому всі загрози уряду, спрямовані на підрив авторитету станції, сприймалися аудиторією як бурчання. Ніхто з уряду не хотів брати на себе відповідальність за закриття радіостанції — це не було вигідно політикам через те, що на наступних виборах вони залишилися б без голосів. Багато років тому знаменитий діджей Radio London, Дейв Кеш, говорив із цього приводу: «Вони не могли діяти проти нас із наведених причин. Вони потребували чогось важчого, як наркотики чи вбивство — ми дали їм вбивство».
Відчувши можливість легкої наживи, у нейтральних водах Англії з’являються одна за одною Radio London, Radio 390, Radio City, Radio King та багато інших нових станцій. Радіопіратство стає грандіозним бізнесом. Заявки на рекламу та гроші, відповідно, приходили звідусіль, навіть із Техасу. Найбільш популярною стала радіостанція Radio City, яка влаштувалась на пальових майданчиках колишніх протиповітряних фортів. У Ронана О’Рейлі з’явилося багато справ, а у зв’язку з цим багато нових ініціативних співробітників. Один із них — якийсь майор Олівер Смідлей. За дорученням Ронана Смідлей розпочав переговори з Реджинальдом Кальвертом, власником Radio City. Ніхто точно не знає, що велися ці переговори, але є припущення, що радіостанції ділили «сфери впливу» в ефірі.
Також є версія про те, що Смідлей хотів купити радіостанцію Кальверта. Але нічим добрим ці переговори не закінчилися. Коли під ранок екіпаж Radio City спав після нічної передачі, до опор веж підійшли човни. Підсумок: апаратура радіостанції зламана, а самі члени «команди» Radio City стали бранцями своїх вправніших колег. Другого дня після події з Radio City було отримано звістку про те, що в одному будинку, в графстві Ессекс, знайдено Кальверта, вбитого кулею в живіт. Власника будинку майора Смідлея заарештували. Цікаво, що за кілька днів інспектор Скотленд-Ярду Джордж Браун піднявся на вежу Radio City для допиту. А трохи згодом уже в Лондоні в інтерв’ю з журналістом він зауважив: «У них таке саме право перебувати на цій вежі, як і у нас». У цих словах і було відображено безсилля влади проти радіопіратів.
Проте в 1967 році уряд Великобританії отримав відмінний привід, щоб звинуватити радіопіратів у вбивстві та влаштувати масову пропаганду проти гангстерства серед їхньої аудиторії.
Також у 1967 році у Великобританії був виданий «Акт про протизаконність морського мовлення», за яким піддавалися кримінальному переслідуванню на території королівства всі ті, хто допомагав піратам, заборонялася будь-яка співпраця з ними, всі радіоведучі офшорних радіостанцій позбавлялися будь-якої можливості працювати в Великобританії. Більшість морських радіостанцій припинило своє існування, втративши постачання пального та провізії з Великобританії, але Radio Caroline знайшла постачальника з Голландії і залишилася в ефірі. Майже відразу, через 6 тижнів після введення закону, ВВС представило нову музичну радіостанцію, яка була повністю скопійована з Radio Caroline.
Природно, станція втратила доходи від реклами і вже в 1968 році обидва судна були відібрані кредиторами. Пізніше Radio Caroline ще кілька разів відроджуватиме своє мовлення, постійно змінюючи спонсорів та постачальників. Остаточно цей період мовлення закінчиться тільки в 1980 році, коли старе іржаве судно потрапить у шторм і затоне. Діджеї Caroline Том Андерсон і Стіві Гордон тоді сказали слухачам: «Це не дуже хороший привід справді, але ми маємо поспішити, бо рятувальна шлюпка чекає. Ми не йдемо і не зникаємо, ми збираємось у рятувальній шлюпці, сподіваючись, що вона витримає, якщо це так, ми повернемося, якщо ні…ну нам, справді, не подобається це говорити. Я впевнений, що ми повернемося так чи інакше. На даний момент від усіх нас, до побачення, і нехай береже вас Бог».
За мотивами історії цієї радіостанції у 2009 році англійський режисер Річард Кертіс зняв фільм The Boat That Rocked.
